Статеві збоченці. Чи мають вони право на існування? (1)
Молодіжний Націоналістичний Конґрес
Просмотров: 252 // Комментариев: 1
Із поширенням ліберальної ідеології омріяна багатьма ідеалістами-дисидентами демократія перетворюється на зло. Поняття „свобода” підмінено поняттям „розпущеність”. В українському суспільстві замість національного і духовного відродження спостерігаємо занепад.
Останнім часом все більше і більше з’являється в Україні представників т.з. сексуальних меншин. Втім, збільшується не стільки кількість гомосексуалістів, скільки все відчутнішим стає галас про їх існування. Останній в свою чергу провокує появу цих меншин.
Припустимо, що в природі дійсно існує якийсь мізерний відсоток хворих на „передастію” людей. Хворих слід лікувати. Переважна ж більшість сучасних „голубих” є наслідком пропаганди цього явища. Пропаганди, яка, вочевидь свідомо, ллється з телепрограм, поп-пісень, шпальт газет. Мета ж цього потоку – зробити дане явище модним. Що вже вдалося в багатьох „розвинених” країнах.
Перш ніж розглянути види цієї пропаганди відмітимо, що в українській традиції такого явища ніколи і ніде не спостерігалося. „Творчий” доробок Олеся Бузини брати до уваги не будемо, оскільки, припускаємо, він ґрунтується лише на його невдалому підлітковому сексуальному досвіді, що назавжди зіпсувало психіку „геніального журналіста”. Ще кілька років тому обізвати чоловіка гомосексуалістом вважалося образою. Серед чоловіків старше 30-ти це ще залишається правилом, як і в певних колах молоді. На загал до гомосексуалізму своїх оточуючих українці тепер ставляться „з розумінням” і „толерантністю”.
Починається все з тези про права чєлавєка. Мовляв кожен має право бути „гоміком”, сатаністом, не бути патріотом чи бути кар’єристом тощо. Як, за такою логікою, можна виховувати дитину патріотом чи гетеросексуалом? Адже це насилля над особистістю. Хай дитина виросте і сама вирішує, ким їй бути, - стверджують найбільші ліберали.
Наступна теза говорить про те, що особистою справою кожного „індивідуя” є з ким йому „спати”. Якби ж то це було дійсно особистим... Але про статеві збочення кожного першого „голубого” з середовища артистів, модельєрів та інших відомих „людей” стає відомо кожному першому читачеві газет та телеглядачеві. Більше того. Уявіть, який це має вплив на несформовану свідомість підлітка, коли останній дізнається, що черговий його музичний кумир є гомосексуалістом. Значить, це круто і модно. Треба бути таким, як він, - мислить тінейджер. І хоча більшість ще зупиняють інстинктивні заборони і огида, проте самих розкутих і схильних це підганяє.
Переконані, що якби наша молодь не мала змоги чути про „гоміків” чи не щодня, то їх в Україні не було б. Принаймні, про їх існування не знав би пересічний першокласник.
Подивіться на ведучих різноманітних ток-шоу та інших передач. Чим далі, тим менше серед них нормальних чоловіків, проте збільшується кількість женоподібних хлопчиків. Це вже внесло свій відбиток на молодіжну моду, одяг і зовнішній вигляд.
Українцям розповідають про свободу кожного вирішувати, ким йому бути. Для нас, націоналістів, свобода є свободою лише доти, доки вона не обмежує свободи інших людей. Звісно, це не т.зв. „абсолютна” свобода, але ж ми живемо в суспільстві і бути вільними від суспільства права не маємо.
Ліберальна ж ідеологія ЗМІ і поп-сцени пропагує абсолютну свободу без зважання на інших. Тому акція проти виступу Баріса Маісєєва в Києві закінчується затриманням 15 її учасників (події 2000 року), адже ми порушуємо право Баріса на свої збочені вподобання. А те, що він самим своїм видом, фактом свого існуванням і рекламою своєї „творчості” калічить свідомість наших дітей, не є порушенням чиїхось прав і свобод.
Продовжуючи приклад, згадаємо, як в 2001 році на 14 жовтня в Палаці „Україна” було заплановано концерт того ж Баріса Маісєєва. Завдяки рекламі кожен киянин мав „щасливу” нагоду знати про цей ганебний факт. Проте, я переконаний, що і десята частина киян не уявляла, що 14 жовтня є святом Покрови і річницею створення УПА. Той факт, що виступ мав відбуватися в палаці, який носить назву нашої Батьківщини, виглядав, як наруга над самим святим для кожного українця. Права „гоміка” сучасній владі куди важливіші за честь власної держави і нації. „Модні і прогресивні” пересічності, з якими доводилось дискутувати на цю тему, стверджують, що ніякої пропаганди збочень не існує. Втім, вище наведено цілком конкретний приклад дії пропаганди. Якої не існує.
Іншим засобом переконання є теза про те, що той чи інший гомосексуаліст є генієм в том чи іншому напрямку мистецтва, культури, науки. Можливо, інколи так і буває. Геніальність досить часто межує з божевіллям. Втім, збоченість зараз приписують чи не кожному видатному діячеві будь-якого напрямку (данина моді, пожива для бульварної преси і такого ж радіо та телебачення). Та небезпечне таке твердження є тим, що виправдовує цю збоченість в очах молодих.
Майже в кожному сучасному фільмі існує персонаж-„голубий”. Майже завжди він позитивний, або весело-нейтральний. Телебачення часто виховує молоде покоління куди сильніше за школу і сім’ю. Чудове виховання наших дітей!
10 років тому про передастів ніхто і ніде не чув. Та і не було про що чути. Зараз модними стали різноманітні ток-шоу. При чому кожне з них рано чи пізно піднімає запитання ставлення до гомосексуалістів. Звісно ж, закінчується все на примирювальній ноті в кращому випадку, і на торжестві „толерантності” в гіршому. Мовляв, кожен має право. Абщєствєннає мнєніє, панімаєш. Стверджуємо, що якби про це так часто не говорили і не вбивали в голову кожен день, то не було б предмету для опитувань і подібних тем для ток-шоу.
Толерантно налаштовані громадяни стверджують, що не говорити про проблему – не значить її усунути. Правильно. Тільки ж в даному випадку проблема виникла завдяки розмовам про неї. Проблема постала, хоча була висотана з пальця. Та і прийшли ці розмови до нас із модними віяннями Заходу.
Дехто каже, що кому не треба, той не буде дивитися погані передачі і читати неправильні газети. По-перше, щось відмінне від „попси” різних жанрів у всіх напрямках ЗМІ відшукати важко. По-друге, говоримо не про окремих інтелектуалів, світогляд яких формується „розумними” книжками, а про загал. Загал, який треба виховувати. А, як відомо, „піпл хаваєт” те, що простіше. І маса обирає між освітнім каналом Discovery і „Вікнами” Нагієва останні. Боротися з цим можна лише підвищуючи загальний інтелектуальний, моральний і духовний рівень ЗМІ.
„Сучасні модні і прогресивні” пересічності споживацького типу доводять з піною біля рота, що передасти мають право на існування. До речі, переважна більшість з них доводить потребу другої державної мови та інших збочень. Навряд чи хоча б 1% з них хоче бачити свою дитину приналежною до сексуальних меншин. І, навіть, якщо кожен з них на 100% впевнений в тому, що виховає свою дитину нормальною, то чому вони спокійно ставляться до того, що чужа дитина може піти хибним шляхом? Причиною є відсутність національного солідаризму. „Моя хата з краю...” Кожна українська дитина має бути нашою і вартою максимальної уваги.
Як з цим боротися?
В першу чергу відмітимо, що боротися треба не з явищем, а з його пропагандою.
Можна звісно піти на ток-шоу і намагатися аргументовано довести негативність цього явища. Проте, я ще не бачив жодного ток-шоу, де однозначно переважала та чи інша сторона. Ніхто нікого на цих ток-шой ні в чому не переконує. Тільки деякі демагоги доводять себе до вербального екстазу. Та тут і не діють раціональні аргументи. Втім, боротися треба і на цьому фронті.
Ми ж, націоналісти, проти статевих збочень не тільки тому, що через це можна заразитися СНІДом, чи тому, що в Україні знижується народжуваність, а тому, що це збочення. Ми знаємо, що цього не має бути в Україні, оскільки дбаємо про духовне і психічне здоров’я нації. Вихованому на ліберальному телебаченні громадянину не доведеш прагматичними аргументами негативність цього явища. Толерантна позиція „аби нікого не образити” зручніша.
Ми стверджуємо, що гомосексуалісти є наслідком пропаганди вседозволеності вцілому і цього явища зокрема. Ми усвідомлюємо, що людина є грішною і ніхто не застрахований від різного плану потягів і бажань. Проте ми переконані, що Людина тому і є Людиною, що може підкорювати бажання своїй Волі. „Плоть нічтоже, дух животворить” .
Вважаємо, що „гоміки” лише через нестачу волі і людяності йдуть на поводу своїх найгидкіших бажань. Це, це і тільки це є основною причиною активізації появи збоченців. Всі інше „аргументи” розцінюємо лише як „відмазки”.
Ми своїми справами відповідаємо на запитання „як з цим боротися”. Ми виховуємо українську молодь в дусі волюнтаризму, пропагуємо сильну людину. На наше переконання, кожен український хлопець має прагнути стати справжнім чоловіком – розумним, сильним, чесним, гідним „славних прадідів великих”, вірним Богові, Батьківщині і сім’ї. Кожна українська жінка має прагнути стати берегинею, продовжити наш рід, виховати здорових тілом і духом дітей. Атмосфера нашої організації та середовища плекає в молоді вольові риси, тому передастія є явищем диким для кожного за нас по замовчанню. Ми формуємо той ідеал, до якого має прагнути кожен молодий українець. Ідеал, в якому нема місця слабкості волі, млявості характера, угодовству і конформізму.
На запитання, яке звучить в заголовку цього тексту ми відповідаємо – не мають. Заради наших дітей.
Кожен українець має відстоювати свої права на своїй землі. І воплі про порушення прав чєлавєка не мають вносити сумнів в наші душі, бо це лише омана. Права людини ми розглядаємо тільки в контексті прав нації, бо тільки в здоровому національному організмі кожен має не тільки право, але й можливість вільно розвиватися.
Михайло Плотніков,
КМО МНК
Дивись матеріал на www.UkrNationalism.org
Полезная ссылка: Torg.org.ua - Украинский Аукцион - продай дешевле, купи дороже
Если вы заметили орфографическую, стилистическую или другую ошибку на этой странице,
просто выделите ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter.
|