України ніколи не було і немає у свідомості навіть дуже освічених росіян
Євген Голибард
Просмотров: 320 // Комментариев: 0
Яке майбутнє України? відповідь на це питання можна знайти в минулому, якщо нічого не змінювати у нинішньому і чекати на манну небесну, а не працювати над піднесенням власної гідності. Бо тільки усвідомлення Українцями власної гідності може стати кордоном перед черговими зазіханнями азійської Росії. Про це нам дуже делікатно і не прямо нагадує пані професор Є.М.Томпсон, наводячи численні приклади у своїй книзі “Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм”.
Ще 1836 року Петро Чаадаєв вважав, що головною віковічною проблемою Росії є “географія – суттєвий елемент нашої політичної величі і справжня причина нашого розумового безсилля”. Він зазначав, що на теренах України і Білорусі мешкають “білоруські і малоруські росіяни”, та що між Польщею і Росією немає місця для будь-якого іншого народу.
1831 року П.Чаадаєв пише у листі до О.Пушкіна, що захоплюється його антипольськими віршами “Наклепникам Росії” і “Річниця Бородіно”, в яких поет, не приховуючи свого обурення, як нині б сказали – націоналістами, різко осуджував “ворогів Росії”. Саме тоді царський уряд жорстоко придушував антиросійське листопадове повстання у Варшаві. Щоправда, тоді у поняття жорстокості ще не було введено таких методів її реалізації, як “зачистки” і “мочіть в сортірє”.
Інший відомий російський поет – Осип Мандельштам – у вірші “Поляки” також обурювався тим, що у розпал першої світової війни легіонери Ю.Пілсудського почали боротьбу за унезалежнення Польщі від Росії. “Чи Вісла здатна потекти у зворотньому напрямку?” – писав поет, вважаючи абсурдом будь-яке прагнення вийти з-під влади імперії.
Прикладів реакційного, расистського, зверхнього, презирливого ставлення відомих представників російської інтелектуальної еліти до інших народів є безліч. Великодержавна пихатість є нормальною складовою російського характеру і спирається на історичну динаміку подій, на яких ця пихатість вирощувалася. Досить лише нагадати, що від кінця XV ст. до кінця XVI ст. російська імперія збільшила свою територію з 420 тис.кв.км до 5 млн.кв.км, а в 1914 році мала вже 28,8 млн.кв.км, тобто щодня нарощувала по 80 кв.км!
Ясно, що й російська література, з великої цієї радості, видала велику низку творів і творців, котрі закріплювали і мило пояснювали загарбницьку політику Росії, безсовісно вважаючи, що Москва і Петербург несуть щастя іншим народам.
Варто тут нагадати, що й Михайло Лермонтов зробив свій внесок у колонізаторську політику Росії. Його повість “Герой нашого часу”, по суті, є спробою – за декораціями сентиментально-любовних переживань російського офіцера – сховати факт нахабного поневолення чеченців та інших кавказьких народів. Лев Толстой писав свою “Війну і мир” тоді, коли Росія захоплювала князівство Сванетію в Грузії, Туркменістан і значну частину Узбекистану.
Як пише Єва М.Томпсон, “миф про мирну експансію Росії до сьогоднішнього дня живе в російській культурі”. Пані Томпсон, яка є професором славістики в університеті м.Райс (США), вважає, що на Заході існує хибна звичка сприймати події на теренах колишнього СССР з позиції московських інтересів.
Не можна оминути також й того факту, як радісно вправлялися у красномовності Ніколай Асєєв, Маргарита Алігер, Самуїл Маршак, Євген Катаєв, Євген Долматовський, Михайло Ісаковський та багато інших російських поетів з приводу нахабного захоплення польських земель Червоною Армією удвох із гітлерівським вермахтом; земель, що їх поділили між собою ці два агресори, згідно із пактом Молотова-Ріббентропа.
Так само не цікавилися долями корінних народів – евенків, тунгусів, хантів, якутів – Валентин Распутін і Анатолій Рибаков, які вже в наш час присвятили свої прозові твори нинішнім російським інтересам в Сибіру. Олександр Солженіцин в своїх останніх творах чітко зайняв російську великодержавну позицію.
Тому важко не погодитись з висновком Є.М.Томпсон про те, що колоніальна загарбницька політика нинішньої Росії суперечить позитивним тенденціям розвитку сучасної цивілізації.
Отож майбутнє України вибудовуватиметься як результат боротьби, головним чином, між шляхетними Українцями, які інтереси Нації ставлять вище особистих, і антиукраїнськими колаборантами, які запродалися московським окупантам і давно працюють на Москву. Такою є Правда. І від неї нікуди не дітися.
Полезная ссылка: Torg.org.ua - Украинский Аукцион - продай дешевле, купи дороже
Если вы заметили орфографическую, стилистическую или другую ошибку на этой странице,
просто выделите ошибку мышью и нажмите Ctrl+Enter.
|